Обновлено 9 Лютого, 2021 OSVITA.IN
На сторінках нашого порталу ми починаємо цикл публікацій, присвячених віковій психології, а саме психології дітей та юнацтва. Ми розглядатимемо особливості розвитку дітей з позицій вікової і соціальної психології, вплив як внутрішніх (біолого-генетичних), так і зовнішніх (соціальних) чинників на формування тих чи інших властивостей особистості підростаючого покоління. Ми розглядатимемо найважливіші психологічні проблеми, і намагатимемося знайти найбільш доцільні шляхи їх вирішення.
Сподіваємося, що наданий матеріал виявиться таким, що заслуговує уваги наших читачів, та корисним всім, хто цікавиться питаннями вікової психології. Нашу першу публікацію ми присвячуємо аналізу чинників, концепцій і думок, що впливають на психічний розвиток людини в цілому, та дитини зокрема.
Концепції психічного розвитку людини: ключові підходи та погляди психологів
В психології існує багато різних теорій, що описують і пояснюють процеси розвитку і становлення психіки. Розгляд цих теорій виходить за рамки нашої публікації, тому стосовно нашого питання зупинимося на головному.
Щодо питання психології юнацтва були виявлені чинники, що впливають на розвиток і відповідно, визначають специфіку і особливості протікання юності. Виходячи з цих чинників, дослідниками були розроблені біогенетичні та соціогенетичні концепції розвитку.
Біогенетична концепція психічного розвитку людини та її основні чинники
Згідно біогенетичної концепції розвитку основні психічні властивості і особливості особистості визначаються саме природними (біологічними) чинниками і на генетичному рівні, що впливають на інтелект, завдатки, здібності, темперамент, моральні якості індивіда. Таким чином, відповідно до зазначеної концепції, саме спадковість виступає визначальним чинником психічного розвитку.
Наприклад, С. Холл в рамках біогенетичної концепції вважав, що індивідуальний розвиток особисиості повторює головні стадії розвитку людства, тобто дитина проходить весь єтап розвитку людства від первісного стану до сучасного часу. Так, на його думку, період немовляти відповідає тваринній стадії, дитинство ототожнюється з первісною епохою, підлітковий вік відповідає середньовіччю, юність – новому часу і так далі.
Інший, крайній варіант біогенетичного підходу, розроблений Е. Кречмером, який говорив про існування якоїсь закономірності та зв’язку між біологічними, фізичними особливостями людини (тип статури та ін.) й особливостями розвитку психіки індивіда.
Соціогенетична концепція психічного розвитку людини: витоки і особливості
Соціогенетична концепція передбачає, що психічні властивості особистості людини не є природженими і не обумовлюються спадковістю. Вони визначаються лише зовнішньою (соціальною) дією на індивіда та зводяться до стимуляції й маніпуляції його поведінкою. Відповідно, тут основними детермінантами, що визначають розвиток психіки індивіда, виступає довкілля, навння, виховання, діяльність, міра активності людини.
Витоки цієї концепції беруть свій початок у філософії Д. Локка, який вважав, що дитина народжується з чистою душею, подібною до чистого аркуша паперу (tabula rasa), на якому вчитель може написати що завгодно. Дитина ж, не “обтяжена” спадковістю, під впливом вчителя виросте такою, якою її хочуть бачити дорослі.
Зазначена концепція, розвинена в роботах Д. Уотсона, поклала початок цілому напрямку в психології, – біхевіоризму (психології поведінки), котрий зводиться до того, що особа є результатом навчання, засвоєння знань і навиків.
Таким чином, прибічники даної концепції вважали, що, впливаючи на індивіда умовами довкілля, можна “виростити” людину з різноманітними особливостями психіки.
Проте ці концепції, що розглядаються окремо, без взаємного впливу з часом показали свою “однобокість” і неспроможність. В результаті психологи прийшли до думки, що лише інтеграція цих двох чинників і їх комплексна взаємодія в рамках єдиного психологічного простору є найбільш доцільними.
Концепція конвергенції та її інтегральний підхід до питання психічного розвитку людини
Результатом такого інтегрального підходу сталапоява теорії конвергенції Ст.Штерна. Відповідно до теорії конвергенції, психічний розвиток є результатом злиття, взаємодії внутрішніх, вроджених (біологічних) даних індивіда і зовнішніх (соціальних) умов, що впливають на нього.
Виходячи з концепції конвергенції, Г. Айзенк вважав, що інтелект на 80% визначається впливом спадкових чинників і на 20% – його середовищем (соціальна складова).
Таким чином, в найбільш популярній формі ця теорія зводиться до інтеграції двох понять, виражених народним прислів’ям: “яблуко від яблуні недалеко падає” і “з ким поведешся, того і наберешся”, що обумовлюють біогенетичний і соціальний чинники.
В. Штерн вважав, що основна роль в прояві спадковості належить саме індивідуальній активності дитини і обумовлюється її мірою. Чим енергійніше і активніше дитина пізнає оточуюче її зовнішнє середовище, тим більше умов для реалізації особливостей її спадковості.
Активність дитини може виражатися різноманітними видами дій: самостійними, виконавчими (накази і розпорядження старших) і наслідувальними (ігри, манера поведінки).
Довкілля В. Штерн розглядав, як умову, що або гальмуватиме, або прискорюватиме прояв спадковості, яка визначає індивідуальні властивості і особливості психіки дитини.
Відповідно, розвиток дитини обумовлюється не лише єдністю біологічних, соціальних чинників, але і її індивідуальною активністю. На даний час саме концепція конвергенції двох чинників: біологічного і соціального визнається найбільш актуальною у віковій психології.
На наш погляд, особливостями вікової психології зобов’язані володіти не лише педагоги дошкільної, середньої і вищої освіти, але і сучасні батьки. Адже саме елементарні знання психології, вікових особливостей дитини нададуть можливість грамотно підійти до процесу виховання дитини та формування її особистості.
Радимо ознайомитися: Емоційний інтелект: чи справді EQ важливіший за IQ?