Обновлено 18 Травня, 2023 OSVITA.IN
Останнім часом ми можемо побачити в засобах масової інформації, як лунають закиди відомим людям в різних обшарах науки, культури чи політики про академічну недоброчесність, або плагіат, що мали місце в наукових чи творчих працях цих людей.
Для пересічного громадянина академічна недоброчесність, зокрема плагіат, – це просто негативне емоційне поняття, а для науковців та освітян – катастрофа.
Сфера освіти і науки є тим обшаром, де поняття академічної недоброчесності може боляче вразити, та обговорюється в колах науковців як значна проблема. Категорії «нова українська школа», «якість освіти» без академічної доброчесності залишаються лише словами.
Одним із найболючіших та найобговорюваніших питань сучасної вищої освіти є питання проявів академічної недоброчесності (нечесності) в колі наукової спільноти. Проте тут треба чітко розуміти та усвідомлювати, як розглядати академічну доброчесність в контексті української вищої школи.
Це питання добропорядності та сукупності моральних якостей науково-педагогічних працівників зокрема, чи наукової спільноти в цілому? Чи можливо академічна недоброчесність – це прояви системної кризи в сучасній вищій освіті України?
В залежності від того, під яким кутом зору аналізувати окреслене питання, мають бути розроблені певні кроки для подолання явища академічної недоброчесності.
Академічна доброчесність: міжнародний підхід до визначення поняття
За таких умов та в період дії нового Закону України «Про вищу освіту», питання забезпечення процесу сприяння академічній доброчесності набуває особливого звучання.
Дотримання вимог цього Закону учасниками освітнього процесу без принципів академічної доброчесності є неможливим.
Так, відповідно до статті 52 Закону України «Про вищу освіту», учасники освітнього процесу у вишах – це:
- наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники;
- здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах (тобто студенти);
- фахівці-практики, які залучаються до освітнього процесу на освітньо-професійних програмах;
- інші працівники вищих навчальних закладів.
Як влучно зазначають деякі сучасні науковці: «доброчесності протистоїть недоброчесність, під якою слід розуміти списування, плагіат, хабарництво, що негативно впливають, як на все суспільство, так і на кожного окремого індивіда, а суспільство/держава з такими явищами не можуть бути успішними в довготривалій перспективі».
Термін «академічна доброчесність» є по своїй суті складним навіть в семантичному контексті, адже утворився в результаті поєднання декількох слів, а саме: «академічна», «добро» та «чесність».
Змістовне наповнення терміну складається з сукупності, визначених, відповідно до закону, етичних норм та правил, яких зобов’язані дотримуватись усі без виключення учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та/або провадження наукової (творчої) діяльності з метою підвищення якості навчання, а також забезпечення довіри до результатів вказаних показників.
Міжнародний центр академічної доброчесності на базі Ратлендського інституту етики, Університет Клемсон (Південна Кароліна), розробив документ «Фундаментальні цінності академічної доброчесності» (Fishman 2012). З огляду на визначений цим документом підхід, академічна доброчесність розглядається як відданість академічної спільноти, навіть за умови виникнення можливих труднощів, шести основоположним цінностям, серед яких: чесність, довіра, справедливість, повага, відповідальність й мужність.
Види академічної недоброчесності
Дослідження університету Меріленд в 1990 році надали поштовх для створення Студентської ради честі та Кодексу академічної чесності. В Кодексі висвітлено такі види академічної нечесності, як:
- списування (тобто використання тексту автора, без вказування посилання на його роботу);
- підробка (пряма фальсифікація тексту або його вигадування);
- надання допомоги для здійснення акту академічної недоброчесності;
- плагіат (представлення тексту або ідей іншої особи як своїх власних).
Прояви академічної недоброчесності
Проаналізувавши нормативну базу щодо питання академічної доброчесності в Україні, до вищевказаного переліку проявів академічної недоброчесності (нечесності) можна додати наступне:
- Необ’єктивне оцінювання. Свідоме завищення оцінок або недооцінювання навчальної та наукової діяльності студентів, здобувачів вищої освіти тощо науково-педагогічними працівниками та фахівцями-практиками.
- Хабарництво (корупція). Отримання особами освітнього процесу коштів або матеріальних послуг з метою неправомірного оцінювання.
- Обман. Надання завідомо неправдивої інформації щодо результатів власної наукової (творчої) діяльності. Наприклад, придбання у третіх осіб результатів наукової та навчальної діяльності та презентація як власних досягнень (курсові дипломні роботи, дисертації, статті тощо).
- Самоплагіат. Написання та публікація часткової або повної власної роботи, яка вже була оприлюднена раніше, та видання цієї інформації як нової.
Академічна недоброчесність: механізми впливу та санкції з боку держави
На превеликий жаль, на сьогодні в Україні особи, які порушили принципи академічної доброчесності залишаються безкарними. Досі немає належного механізму притягнення до відповідальності осіб, котрі помічені в академічній недоброчесності (плагіат, хабарництво, фальсифікація тощо). Плагіаторів, корупціонерів, фальсифікаторів не позбавляють академічних ступенів, а навчальних закладів, в яких вони працюють, – ліцензій.
У Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти намагаються залучити працівників вишів до дій. Згідно з українським законодавством щодо боротьби з академічною недоброчесністю університети мають самостійно скасовувати власні рішення про присвоєння наукових ступенів у разі виявлення плагіату. В агентстві звертаються до ВНЗ із пропозиціями перевіряти відповідну інформацію та карати винних.
На думку влади подібний шлях стимулює створення системи контролю за академічною доброчесністю за західним зразком, де університети є відносно автономними у цьому питанні й самі зацікавлені в боротьбі з плагіаторами заради збереження власної репутації.
Отже, за академічну недоброчесність особа може бути притягнена до академічної відповідальності. Проте в зазначеному питанні слід чітко розмежувати санкції щодо науково-педагогічних, педагогічних та наукових працівників, а також щодо здобувачів вищої освіти.
Академічна відповідальність
Академічна відповідальність науково-педагогічних, педагогічних, наукових працівників, щодо яких є докази академічної недоброчесності, може полягати в наступному:
- Відмова в присудженні наукових ступенів та присвоєнні вчених звань.
- Анулювання присуджених наукових ступенів чи присвоєних вчених звань або кваліфікаційних категорій.
- Заборона на участь в роботі певних органів або ж займати відповідні посади.
В якості академічної відповідальності особи, що здобувають освіту, щодо яких є докази академічної недоброчесності, можуть:
- Вдруге пройти певний вид оцінювання (екзамен, контроль, залік тощо).
- Бути відрахованими із закладу освіти.
- Втратити академічну стипендію.
- Втратити пільги щодо оплати за навчання (в разі надання пільг закладом освіти).
Замість післямови…
Підсумовуючи вищесказане, слід зауважити, що становлення члена академічної спільноти як особистості, яка усвідомлює своє місце у науковому світі, є складним, безперервним і багатогранним процесом, що має індивідуальні особливості та може бути схематизованим. Однак найбільш важливу роль у формуванні світогляду всіх членів академічної спільноти – студентів всіх рівнів підготовки, аспірантів і докторантів, викладачів, менеджменту університету – поряд із правовими та професійними компетентностями відіграє дотримання принципів етичності та чесності.
Тому, проаналізовані положення нормативно-правових актів, доктрин концепцій та рекомендацій міжнародних неурядових організацій, що мають на меті оптимізувати систему запобігання проявам академічної недоброчесності в системі вищої школи України, слід акцентувати, що зазначена проблема потребує комплексного вирішення із залученням як молодіжного освітнього досвіду, так і мудрості старшого покоління, оскільки кінцевою метою будь-якої реформи чи позитивної трансформації є досягнення високих показників та результативності найбільш прогресивними та ефективними шляхами.
Суттєвого доопрацювання потребує система боротьби із проявами академічної недоброчесності за прямою ініціативою конкретної особи, (а не у разі, коли мова йде про купівлю різноманітних робіт, що за формальними ознаками можна визначити як необрочесність тільки в умовах, коли це стане відомо широкому загалу), оскільки у даному випадку, існує безпосередній запит певної особи на отримання неправомірної вигоди, чи у вигляді фактичного прохання «сплагіатити», чи списати конкретний вид роботи.
В цьому контексті, питання протидії знаходить своє розв’язання виключно у спосіб правового виховання задовго до початку освітнього процесу у вищій школі, шляхом роз’яснення кожній особі негативності таких діянь та усвідомлення нею принципів поваги до праці, а також прав на інтелектуальну власність інших осіб.
Від редактора
Цим надзвичайно важливим матеріалом продовжуємо цикл публікацій, присвячених вищій та середній освіті в Україні, а зокрема – проблемі академічної доброчесності. Справа в тому, що, інтегруючись до європейського освітнього простору, перед українською вищою освітою виникла маса перешкод, і одна з ключових – академічна недоброчесність. У статті детально проаналізовані поняття академічної доброчесності, види академічної недоброчесності, а також розглянуті можливі санкції з боку держави і академічної спільноти щодо проявів плагіату, фальсифікацій і т.д.
Слід зазначити, що зазначена проблема сучасної української освіти розглянута крізь призму правового підходу до аналізу явища академічної недоброчесності фахівцями освітнього напрямку 081 «Право» Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Однак, на превеликий жаль, на сьогоднішній день вузи системи Міністерства внутрішніх справ України переживають не найкращі часи. Це пов’язано з прагненням прихильників монополізації вищої юридичної освіти ліквідувати напрям підготовки 081 «Право» у вищих навчальних закладах системи МВС, що фактично унеможливлює підготовку юристів цими вузами.
Всі ми розуміємо, що монополізація юридичної освіти матиме катастрофічні наслідки для всієї правоохоронної системи. Саме тому рекомендуємо ознайомитися зі статтями, в яких детально розглядається необхідність отримання майбутніми правоохоронцями вищої юридичної освіти в вишах системи МВС, а також чи може слідчий працювати без юридичної освіти.
Альона Полоз, Вікторія Хоменко
Факультет підготовки фахівців для
підрозділів стратегічних розслідувань
Дніпропетровського державного
університету внутрішніх справ
керівництво:
Кафедра кримінального права та кримінології
Дніпропетровського державного університету
внутрішніх справ
Співавторство та стилістична редакція – Марія Качковська, Лєх Кшижановскі